Цю історію я розповідаю доволі часто, але, на мій погляд, вона дуже показова. І з кожною своєю внутрішньою ітерацією, скажімо так, розвитку, я її переосмислюю кожного разу інакше і глибше.
10 років назад я переїхав у Швейцарію. Це була подія подій. Я був молодий, а переїзд в іншу країну мені здавався на той момент просто неймовірним успіхом. Дуже престижний роботодавець, неймовірна зарплатня, все як треба.
Перші два місяці я адаптовувався, бо моя англійська була пречудовою тільки на папері, але спілкувався я на рівні “хєльоу-хєльоу”. Для комфортного життя потрібно було і мову підтягнути, і побут якось привести до ладу, бо це був мій перший досвід самостійного життя. Але загалом все було чудово – я знайшов друзів, відвідував вечірки, затоваришував з місцевими. Робота до 17:00, а потім – роби, що хочеш…
Місяці три я протримався в такому ритмі. Потім мій питливий ум почав шукати, куди себе прикласти, де він може бути корисним. І я сам собі зробив другу роботу…
Я вивчав одну технологію, так нею захопився, що почав будувати продукт, компанію під це і все таке. На той момент я вважався найпродуктивнішим членом команди, робив дуже і дуже багато і дуже швидко. Настільки, що вдавалося робити основну роботу і займатися своїм маленьким стартапом прямісінько в офісі. Я тоді дуже сильно підсів на вдосконалення своєї продуктивності – і робив все, щоб вичавлювати з себе 105%. Все, щоб у мене була можливість більше часу приділяти тому, що мені подобається – робити власний продукт.
Так продовжувалося понад рік. Врешті решт я перегорів, отримав нервовий зрив і за пів року ми завершили проєкт і переді мною став вибір: продовжувати офісну роботу чи з колишніми колегами створити власну компанію і займатися нею. Авантюризм і дослухання до себе взяло гору і ми почали працювати над власним продуктом. На жаль, цей продукт перетворився дуже швидко в неймовірний хаос із завищеними очікуваннями. Які, звичайно, не здійснювалися, а тому як сніжний ком ще й накопичувалися. Моє вичавлювання на 105% перетворилося на 150%. Для цього треба було свою продуктивність тримати на якомусь космічному рівні дисципліни. За два роки я закінчився… Знову зрив, вигорання, а потім і звільнення із компанії, що я співзаснував. Чудово…
Від переїзду до Швейцарії і майже до останнього дня роботи в цьому стартапі єдиним, що було постійним – це мої спроби підвищити свою продуктивність. Розв'язувати задачі з категорії “те, що треба” щонайшвидше, щоб було більше часу на “те, що хочеться”. Після кількох невдалих спроб опанувати такий підхід, я зрозумів, що краще сфокусуватися на тому, щоб було більше “того, що хочеться”. Захотів подивитися, що з цього вийде.
І мені пощастило знайти роботу, більша частка якої була в категорії “те, що хочеться”, і сам того не помічаючи, питання продуктивності просто відпало. Так, звісно, я веду облік того, що мені потрібно зробити, так були випадки, коли цих задач було більше, ніж тих, що хочеться робити. І це нормально. Не буває так, що ти робиш тільки те, що хочеш. Але може бути так, що “те, що треба” веде тебе до “того, що хочеш”. В такому випадку потрібне перетворюється на бажане.
Я з впевненістю можу сказати, що пройшов всі рівні прокачування своєї продуктивності, але з такою ж впевненістю можу сказати, що це міф. Персональна продуктивність в моєму випадку найвища тільки у випадку, коли я займаюсь тим, чим хочу. Тут жодного обліку взагалі може не бути. Саме про це я казав в минулому випуску, коли казав про те, що може не бути взагалі ультраконкретної мети, щоб досягати чогось, потрібно лише робити все в напрямку, від якого отримуєш задоволення. В такому разі ти точно будеш робити все, що у твоїх силах, викладешся на повну.
Тут, звісно, є свої нюанси: якщо є мета зробити ривок у дуже конкретну сторону, то без заздалегідь запланованих кроків, це зробити майже неможливо; а ретроспективний облік того, що ти зробив, дозволять подивитися і зрозуміти, чи не заганяєшся ти, чи не сфокусувався на чомусь надто дрібному на непропорційно довгий час. Все це стосується персональної продуктивності, звісно. Але й корпоративна в такому випадку може стати в якомусь сенсі адаптацією: коли кожен робить максимум в узгодженому напрямку, компанія тільки виграє.
Інше – це використання якогось базового списку задач для виведення себе зі стану шоку, який, наприклад, був у мене перші кілька днів після 24 лютого. Тоді, щоб стати на ноги, я ставив собі задачі по типу “вмитися” і “полежати на підлозі 10 хвилин”. Кілька днів і я знову почав думати та активізувався в плані допомоги… Але це вже інша зовсім історія.
Зараз, як адепт продуктивності, я дійшов того, що ця сама продуктивність не має сенсу, якщо ти займаєшся тим, чим хочеш в глобальному сенсі. Принаймні так воно у мене.
Коли я розумію що я хочу робити та чому я хочу це робити, то список задач мені не потрібен. Просто варто собі нагадати, що я хотів цим зайнятися, а памʼять зробить свою справу і дістане з підсвідомості все необхідне, щоб я був максимально ефективним.
Коли я готував цей випуск, то зрозумів, що є один інструмент, який я ніде не зустрічав, але який мені дуже допомагає (можливо ви знаєте щось подібне): коли мені здається, що я довгий час нічого не роблю, я записую, що я зробив за цей день. І мені прийшла думка зробити маленький застосунок для цього: налаштувати напрямки свого життя, що важливі, а потім заднім числом “нанизувати” на ці напрямки якісь події (наприклад, виконані завдання чи мікропроєкти), щоб розуміти, куди ти рухаєшся і чому приділяєш більше уваги. Таким чином наочно бачити, що тобі важливо. І, можливо, щось нове дізнатися про себе. Якщо вам таке цікаво – напишіть, будь ласка, це підвищить ймовірність, що такий застосунок зʼявиться 😁